Період створення конструкцій змішувачів кормів як окремих машин охоплював 50-ті роки і продовжувався до середини 60-х років XX ст. Стосовно градації початкової межі періоду, то вона пов’язана, в першу чергу, з укрупненням ферм.

З 1964 р розпочався новий етап розвитку птахівництва в Україні постановою уряду від 21.10.1964 його було переведено на промислову основу: будівництво великих промислових комплексів.

За період з 1965 по 1991 рр було збудовано птахофабрик: яєчних – 40; бройлерних – 20; качиних – 10; індичих – 5, а також реконструйовано або збудовано більше 30 племптахогосподарств.

Перші конструкції змішувачів, розроблені на початку 50-х років минулого століття, виконувалися як поєднання операцій запарювання коренеплодів чи харчових відходів та змішування їх з концентратами. Місткість запарника-змішувача виконувалася з горизонтальним та з вертикальним розташуванням лопатевого вату і доповнювалася завантажувальним конвеєром. Також був створений перший кормоприготувальний агрегат, до складу якого входили м’яльно-змішуючий апарат та дозатор молотих концентратів. Для різних поєднань кормових матеріалів, згідно раціону, були розроблені конструкції шнекових горизонтальних змішувачів неперервної дії, шнекових вертикальних порційної дії, лопатевих періодичної дії та барабанних.

В 1965 р. була розроблена перша система машин для механізації сільськогосподарського виробництва до якої було включено 8 змішувачів та 4 комбікормові агрегати. При цьому всі конструкції змішувального обладнання були окремими машинами, не пов’язаними у потокові технологічні лінії.

Другий період у часовому просторі тривав недовго, але він був досить насичений появою оригінальних технологічних та технічних розробок. Перш за все він визначає появу механізованого об’єкту змішування як машини. Поряд із самостійними машинами в цей період з’явилися комбіновані поєднання: роздавач-змішувач, змішувач-подрібнювач. Технічні об’єкти, створені у другому періоді, частково залишились у виробництві до кінця XX ст. і використовувалися для змішування кормових компонентів на малих фермах.

Третій період утвердження стаціонарних механізованих технологій і комплектів машин з підготовки кормових компонентів та приготування сумішок тривав біля трьох десятиліть, з початку 60-х до кінця 80-х років XX ст.

Протягом третього періоду було розроблено і налагоджено серійний випуск фермських комбікормових цехів серій ОКЦ та КЦС, кормоцехів по виготовленню вологих мішанок для свиней серії КЦС, а також кормоцехів з виготовлення розсипних стеблових сумішок для годівлі великої рогатої худоби серій КЦК та КОРК. Практично всі кормоцехи призначалися для виробництва кормових сумішок на середніх та великих за поголів’ям тваринницьких фермах. Щодо малих ферм колективних господарств, то вони вважалися неперспективними і виробництво сумішок у них проводилося шляхом поєднання окремих подрібнювачів та змішувачів силами самих господарств, що збільшувало витрати на капітальні вкладення по засобах механізації та експлуатаційні витрати.

У кінці минулого століття у колишньому СРСР активно проводилися науково-дослідні й дослідницько-конструкторські роботи зі створення нових і вдосконалення застосовуваних апаратів, алгоритм функціонування яких адаптовано до змін механізму молоковиділення видоюваних тварин.

Розроблено було апарат АДА-3 з автоматичним регулюванням параметрів і режимів роботи (Сибірський НДІ механізації та електрифікації сільського господарства), пристрої контролю машинного доїння і стимулювання молоковіддачі корів УКСМ-1 (НВО ”Цілинсільгоспмеханізація”), блок автоматичного регулювання процесу доїння БАРПД "Ньоман" (Гродненський держуніверситет), апарат "Сож" (ВАТ "Гомельагрокомплект") та інші.

Перехідним між третім та наступним четвертим періодом рівня розвитку процесів приготування кормосумішок можна вважати рубіж 90-х років, як наслідок сукупної дії соціальних та політичних факторів, коли колгоспна форма господарювання в організаційному плані вичерпала себе, а взятий напрям на реорганізацію аграрного сектору України виявився руйнівним. Вказані фактори привели до різкого падіння поголів’я тварин та подорожчання засобів механізації на фоні знецінення вартості тваринницької продукції для виробника. При зменшених обсягах виробництва та зниження поголів’я тварин на фермах попередні засоби механізації приготування кормосумішок виявилися не лише не пристосованими до нових умов, але й економічно збитковими.

В Україні ВАТ «Брацлав» розробив дослідні макетні зразки доїльних уніфікованих апаратів ДА-Ф-66 і ДА-Ф-70, в яких вперше в світовій практиці усунено дестабілізуючий фактор зміни вакууметричного тиску в робочих тактах ссання впіддійковому і міжстінному просторах виконавчого механізмі-стакані. Порівняльні дослідження апаратів підтерджуютьдоцільність модернізації існуючих конструкцій доїльної техніки шляхом застосування виконавчих механізмі.

Період застосування мобільних транспортно-технологічних комбінованих агрегатів для приготування кормових сумішок великій рогатій худобі. За часовим відрізком цей період в Україні розпочався на рубежі 90-х років XX століття і може розглядатись як пошук тваринницькими господарствами раціонального виходу із ситуації, коли власні машинобудівні заводи, в силу традиційної направленості на механізацію виготовлення кормосумішок для великих господарств, не змогли швидко відреагувати на запити малих ферм і в умовах конкуренції швидко здали свої позиції на українському ринку.

Паралельно із падінням виробництва тваринницьких машин в Україні, різко зменшилась кількість інтелектуального потенціалу, зайнятого науковими дослідженнями, розробкою та впровадженням тваринницьких машин; знизилась їх матеріально-технічна база, почали відставати темпи вітчизняного розвитку науково-технічного прогресу. За таких умов з більшості галузей ведення тваринництва машинобудівники перейшли на використання зарубіжних технологій кормоприготування, які за показниками ресурсозбереження переважали можливості вітчизняних машин.

Розвиток механізованих технологій приготування сумішок для великої рогатої худоби, свинопоголів’я та при виготовленні комбікормів набув наступних особливостей. Стаціонарні кормоцехи на фермах великої рогатої худоби перестали існувати. їх замінили мобільні комбіновані агрегати створені зарубіжними фірмами або за їх технологіями заводами України.

3. Напрями, принципи та перспективи розвитку галузі тваринництва на сучасному етапі

Основні завдання розвитку галузі тваринництва на сучасному етапі:

-    забезпе­чення населення продуктами харчування, а промисловість сировиною;

-    підвищення якості і сортності вироблюваної продукції;

-    зниження собівартості одержуваної продукції.

У даний час досить багато операцій виконуються вручну, зокрема в молоч­ному виробництві — 45%, у свинарстві — 60, у вівчарстві — 80 %. Це стосується, зокрема, роздавання комбінованих та грубих кормів, очищення стійл та годівниць, при­бирання гною тощо. Крім того, у тваринництві застосовується значна кількість малопродуктивного обладнання.

Дотепер гострою залишається проблема механізації малих ферм (до 100 корів і до 1000 свиней), частка яких у структурі виробництва продукції тваринництва останнім часом помітно зростає.

Однією з найбільш гострих проблем в агропромисловому комплексі України є забезпечення населення в молоці та м’ясі. Нинішній задовільний стан виробництва продукції тваринництва на фермах України обумовлений тим, що воно базується на застарілих технологіях, які не забезпечують адекватних умов утримання і годівлі тварин та характеризуються високою енерго- і ресурсоємністю. Комплекс машин, що застосовується в тваринництві, включає морально застарілу техніку, яка пристосована для використання в умовах затратних систем утримання тварин та на сьогодні вже вичерпала свій робочий ресурс.

Одним із факторів, що стримують підвищення рівня механізації виробничих процесів на малих фермах, є утримання тварин у нетипових пристосованих приміщеннях, де використання серійних ма­шин неефективне. Відсутність належної техніки, низька надійність машин, що знаходяться в серійному виробництві, недостатні фінансові можливості за високої вартості засобів механізації негативно відбиваються на розвитку тваринництва.

Сучасний же стан такий, що менше третини фермської техніки виробляється в Україні, а понад третина машин та обладнання ще потребують розробки. Для розвитку і технічного забезпечення галузі тваринництва на перспективупередбачається вирішення таких завдань:

-    зважаючи на розширення номенклатури тваринницьких під­приємств у нових умовах господарювання проводити розробку тех­ніки за принципами уніфікованих типорозмірних рядів;

-    впроваджувати нові форми реалізації та використання засобів механізації, наприклад на основі довгострокової оренди, надання сервісних послуг, короткочасного прокату тощо;

-    налагодити випуск достатньої кількості запасних частин та агрегатів для поновлення роботоздатності і подовження строку служби існуючої техніки тваринницьких підприємств;

-    спрямувати зусилля на підвищення технічного рівня, якості роботи і надійності вітчизняних машин та обладнання;

-    забезпечити застосування роботизованих доїльних установок;

-    пріоритетне використання на фермах групових автонапувалок з підігрівом води в зимовий час;

-    для приготування і роздавання кормосумішей забезпечити застосування причіпних та самохідних кормозмішувачів-роздавачів.

Напрями розвитку тваринництва на сучасному етапі:

-       спеціалізація;

-       концентрація;

-       комплексна механізація;

-       автоматизація виробничих процесів;

-       переведення тваринництва на промислову основу (індустріалізація).

Спеціалізація – це створення відокремлених галузей і підприємств або окремих виробничих підрозділів у середині підприємств чи об’єднань для випуску однорідної продукції.

Спеціалізація тваринництва може бути реалізована на трьох рівнях:

-       внутрішньогосподарському;

-       міжгосподарському;

-       галузевому.

Концентрація тваринництва – це збільшення поголів’я та виходу продукції у межах одного об’єкту виробництва (ферма, підприємство, об’єднання).

Комплексна механізація – це такий рівень технічного оснащення виробництва, при якому всі технологічні операції й процеси виконуються за допомогою машин.

Автоматизація – це заміна ручного керування машинами на програмоване (автоматизоване або автоматичне керування).

Переведення тваринництва на промислову основу (індустріалізація) – це створення промислових тваринницьких комплексів, тобто спеціалізованих підприємств з високим рівнем концентрації виробництва, комплексною механізацією і автоматизацією виробничих процесів.

    Для промислових тваринницьких підприємств є характерні принципи:

-       ритмічності;

-       потоковості;

-       стандартизації й типізації рішень і підходів.

Ритмічність виробництва  - це випуск у рівні проміжки часу рівних кількостей продукції.

Принцип потоковості  передбачає послідовність розміщення підрозділів, приміщень, машин і обладнання, а також виконання процесів та операцій за ходом технології виробництва, узгодження їх між собою за часом і обсягами роботи.

Принцип стандартизації і типізації рішень і підходів передбачає однорідність тварин, однотипність способів утримання й годівлі, використання стандартних машин одного типу для механізації різних технологічних процесів.

Питання для самоконтролю

1. Що повинні знати і вміти студенти у результаті вивчення дисципліни «Машини і обладнання для тваринництва»?

2. Коли почався період переводу птахівництва на промислову основу?

3. Назвіть та обґрунтуйте основні завдання розвитку галузі тваринництва.

4. Які основні завдання в перспективі потрібно вирішити з механізації процесів у тваринництві?

5. Перелічіть напрямки розвитку сучасного  тваринництва.

6. На яких рівнях реалізується спеціалізація у тваринництві?

7. Що передбачає індустріалізація тваринництва?

8. Які є принципи роботи промислових тваринницьких підприємств?